Людина і професіонал високого рівня

З Брезме я познайомився в серпні 1974 року, коли проходив інтернатуру в Чернігівській психоневрологічній лікарні. Побачив його на п’ятихвилинках. Ми, лікарі-інтерни, були присутні на них. Там Володимира Миколайовича не помітити було просто неможливо. Він відразу привертав до себе увагу.

На всі складні питання у нього завжди була не стандартна, дратівлива відповідь, а дотепна, з веселим гумором. Всі ми сміялися і ставилися до нього з повагою. Відразу було видно, що людина знаюча і зовсім не зануда.

Тепер широко відомо, що в СРСР «сексу не було», але ми, молоді, чомусь не здогадувалися про це і цікавилися сексуальною тематикою. У розмовах з Володимиром Миколайовичем намагалися дізнатися таємниці сексологічної служби. Проте він зберігав покрив таємничості і не поспішав розкривати нам секрети своєї професії.

Більш тісно ми вже познайомилися в 1976 році. Моя дружина, Алла Анатоліївна, працювала патологоанатомом у патологоанатомічному відділенні обласної лікарні разом з Людмилою Іванівною Брезме, дружиною Володимира Миколайовича. Працювали вони в одному кабінеті. Це нас зблизило, з цього часу у нас вже зав’язалася родинна дружба. Ми стали часто ходити один до одного в гості.

Його батько, Микола Іванович, був досить суворою людиною, давалася взнаки робота — водій в обкомі партії. А ось мама, Тіна Михайлівна, була контактною, гостинною жінкою. Згадую, як 7 листопада, після святкового параду і демонстрації, коли доводилося нести транспаранти із заздоровницями на честь Жовтня та портретами «вождів партії та уряду», ми забігали до Володимира Миколайовича додому, щоб погрітися за святковим столом, дбайливо накритим Тіною Михайлівною.

Володимир Миколайович — це перший наш обласний сексопатолог. Згадую, як він провів Всесоюзну конференцію з сексопатології в Чернігові (1981). Це було грандіозно. На неї приїхали багато відомих лікарів-сексопатологів з Росії та України. Мені довелося всіх їх зустрічати і розміщувати в готелі. Турбот було багато, але враження про цю триденну зустріч залишилися яскравими.

Разом із Брезме ми читали лекції для населення від товариства «Знання». Він — зі своєї інтимної тематики, а я — з боротьби і профілактики алкоголізму. Володимир Миколайович був нарозхват, читав до 50 лекцій на рік. Такою популярністю вони користувалися. Але і я не відставав від нього, складав йому гідну конкуренцію. Особливо після травня 1985 року, коли вийшов наказ «Об усилении борьбы с пьянством и алкоголизмом, искоренении самогоноварения».

У 1986 році навіть обігнав його за кількістю прочитаних лекцій. У нього за рік набралося їх 79, а в мене — 85. Захоплюючою була робота, хоча більшість лекцій ми читали «за спасибі», як кажуть, на громадських засадах. Тільки іноді товариство «Знання» виплачувало нам гонорар.

Володимир Миколайович Брезме — порядна і високоморальна людина. Він дуже любив свою родину, всі його турботи у вільний від роботи час були пов’язані тільки з нею. Це ми всі, його товариші і друзі, знали і відчували. Був він людиною обов’язку. Я помітив, що за довгі роки він не втратив контакт зі своїми однокласниками, завжди зустрічається з ними і підтримує зв’язок.

Якщо сказати про нього однією ємною фразою, Володимир Миколайович Брезме — людина і професіонал високого рівня! Зараз розвелося багато різних андрологів і сексологів, але рівних йому немає! Він — гордість серед наших чернігівських медпрацівників!

Реквієм

Це останнє інтерв’ю Петра Михайловича Седня. Записав я ці спогади з його слів, коли розмовляв з ним у його кабінеті 20 червня. Обіцяв йому скоро зайти, щоб він ознайомився із записаним і, можливо, щось підредагував. А наступного дня, коли обробляв свої записи, зателефонував Володимир Миколайович Брезме і сказав, що Петро Михайлович Седень раптово помер. Серце зупинилося прямо на вулиці. Ця звістка ошелешила мене...

Як же це? Вчора ми так багато і щиро говорили. Петро Михайлович — великий знавець і любитель поезії, згадував українських поетів. З повагою відгукувався про ранні вірші Максима Рильського і Павла Тичини. Він показав мені збірку поезії Рильського і прочитав один із його віршів. Сказав, що в цьому році не поклав квіти до бюсту Пушкіна в його День народження, бо був у відпустці у себе на батьківщині в Тупичеві.

— Ти бачиш, на мені вишиванка. — Петро Михайлович був у полотняній сорочці навипуск з непомітним візерунком. — Я такі з дитинства ношу, і не тому, що такий патріот. Не люблю показуху, тому на свято вишиванки не ходжу. Тут, у душі треба любити Україну. — Він приклав до грудей праву руку.

Коли я попросив дати назву його відгуку про Володимира Миколайовича Брезме, він зателефонував дружині, щоб порадитися з нею. Вона телефонувала тричі, щось говорила, але Петро Михайлович все не погоджувався і сказав мені, що вдома вони це питання вирішать. На тому ми й розійшлися.

І ось таке гірке повідомлення... Мир і вічний спокій світлій душі інтелігентної й доброї людини — Петра Михайловича Седня.

Назву інтерв’ю я вже дав сам, а під ним поставив прізвище Петра Михайловича. Хочеться думати, що він мене пробачить.

21.06.2017 Віталій Топчій.