Людина з великої літери

З Володимиром Миколайовичем Брезме ми знайомі з 2003 року, коли його онучка Тетянка стала навчатися в нашій школі № 3. Він часто приводив її до першого класу і зустрічав після уроків.

До мене, як класного керівника, у нього виникали запитання: чи засвоює дівчинка програму, як поводить себе, чи не виникає з нею проблем? Мама Тані, Наталія Володимирівна, теж завжди цікавилася досягненнями у навчанні і поведінкою дитини. Але хвилювалися вони марно. Тетянка була розумничкою!

На уроках завжди старанна і охайна, хоч і не відмінниця, але завжди була міцною “хорошисткою”. Врівноважена за характером та поступлива, однак принципова у стосунках з однокласниками, серйозна у ставленні до своїх учнівських обов’язків. Веселої вдачі та рухлива, дівчинка була доброзичливою з однолітками та вчителями. Одним словом, вихована.

Володимир Миколайович з першої нашої зустрічі справив на мене приємне враження. Він одразу викликав довіру до себе. Завжди гарно і охайно одягнений, в костюмі, на вигляд — як “з голочки”! Своїм зовнішнім виглядом викликав захоплення оточуючих.

Між нами зразу склалися дружні стосунки. І при подальшому спілкуванні перше враження тільки посилювалось. Він виявився дуже гарним співрозмовником, відчувався його природній розум і велика людяність.

Траплялося, приведе раніше Тетянку до школи і веселим дотепним жартом підніме настрій на цілий робочий день. Відчувалося, що від нього ідуть хвилі позитивної енергії. Поспілкуєшся кілька хвилин — і відчуваєш бадьорість і бажання працювати. Навіть колеги говорили: “Пощастило Вам, Людмило Миколаївно”. Я завжди ставилася до нього з великою повагою, як до старшого товариша і цікавого співрозмовника.

Це почуття залишилося у мене і сьогодні. У нього завжди можна чомусь повчитися, або взяти собі на замітку. Іноді траплялося так, що дівчинку зі школи зустрічала його дружина Людмила Іванівна. З нею в мене теж склалися теплі та дружні стосунки. Вона завжди переймалася за онучку. Ми швидко знайшли спільну мову з подружжям Брезме. Я неодноразово бувала в гостях у цієї доброзичливої та порядної родини.

Володимир Миколайович з великою повагою, шанобливо ставився до своєї дружини. Завжди намагався допомогти у домашніх справах, турботах. За можливості, сам ходив за покупками, на ринок, в магазин.

Швидко плине час. Тетяна Олегівна, моя колишня учениця, вже студентка. У мене залишилися дуже приємні спогади про її дитинство. Відкрита і усміхнена людина. Ми і зараз спілкуємося. Я сприймаю Таню як доньку. Вона навчається в Польщі. Але приїжджаючи додому, ніколи не забуває про мене. Завжди зателефонує — і ми зустрічаємося. І тоді розмовам немає кінця. Вона стала дорослою, розсудливою молодою дівчиною. І на думку спадає: відчувається вплив дідуся.

І на даний час я підтримую із Володимиром Миколайовичем дружні стосунки. Відчуваю від нього батьківську підтримку. Трапляється, зателефоную до нього із своїми життєвими проблемами, і завжди почуєш оптимістичні слова: “Всі незгоди та неприємності проходять.

Треба рухатись далі і працювати! Робота лікує”. Прекрасна людина, доброзичлива, інтелігентна, без “підводних каменів”, мудра, позитивна і надто приваблива. З такими людьми легко іти по життю.

Володимир Миколайович з тих людей, хто правильно і чітко визначив свій життєвий шлях. Сам твердо стоїть на ногах та іншим допомагає не втратити життєву опору. Справді, як кажуть у народі, Людина з великої літери.