Брезме Людмила Іванівна

Людмила Бондаренко (Брезме) народилася в селі Нікольське Ульянівської області Россії. Отець був військовослужбовцем, а мама за фахом — медсестрою.

Після закінчення 7-ми класів у м. Североморську вступила до Белгород-Дністровського медичного училища Одеської області. Училище закінчила у 1960 році і приїхала до батьків у Чернігів.

Розпочала самостійну практику в фізіотерапевтичному відділенні Чернігівської обласної лікарні, потім перейшла на посаду лаборанта в паталогоанатомічне відділення. Працюючи, закінчила з золотою медаллю вечірню школу №3, що дало можливість вступити на вечірне відділення біологічного факультету Чернігівського педагогичного інституту.

Для подальшого навчання була переведена на заочне відділення Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила 1971 році, отримавши кваліфікацію «біолог-цитолог, ембріолог, гістолог, викладач біології та хімії».

Продовжила працювати в паталогоанатомічному відділенні вже на посаді лікаря-лаборанта. У подальшому відділення було реорганізовано в обласне паталогоанатомічне бюро, яке очолив Яків Петрович Атласов, який активно взявся за організацію й розвиток паталогоанатомічної служби.

Одним з напрямків у розвитку служби була організація цитологічних досліджень досвідченим фахівцем, яким і стала Людмила Іванівна. Вона пройшла спеціальну підготовку з питань цитології в науково-дослідних інститутах Києва, Ленінграда, Тбілісі, Дніпропетровська. Стала активним читачем обласної медичної бібліотеки.

Для забеспечення охоплення жінок області цитологічною діагностикою гінекологічних захворювань необхідно було організувати районну мережу для відбору цитологічного матеріалу. Людмила Іванівна організувала курси з п ідготовки медичних сестер гінекологічних кабінетів на робочому місці в обласному паталогоанатомічному бюро.

В районні гінекологічні кабінети розсилався методичний матеріал, а вона сама постійно виступала з лекціями для гінекологів.

У результаті профілактичних оглядів, забору матеріалу, в бюро був створений банк скелець з підозрою на онкопатологію в розрізі кожного району. Це дозволило підвищити якість медичної допомоги, в першу чергу жінкам з гінекологічною онкопатологією.

Була налагожена невідкладна (на СІТО) діагностика операційного матеріалу (відбір матеріалу під час операцій), що забеспечувало хірургам вирішувати питання обсягу оперативного втручання.

Людмила Іванівна навіть після виходу на пенсію щедро ділилася своїми практичнимим й теоретичними знаннями з молодими фахівцями бюро, консультувала складний діагностичний матеріал, що в підсумку позначалося на точності клінічного діагнозу правильності призначеного лікування та одужання пацієнта.