Довідку щастя зберегти
Бажання не є гарантією
У серпневому випуску “Полісяночки” ми вели мову про зародження почуттів, про романтику перших зустрічей між закоханими юнаком та дівчиною. Це дуже трепетний і в той же час особливо відповідальний період у житті молодих людей, які вирішили поєднати свої долі. Не випадково і стаття була названа застережливими словами поета: “Подумай спершу, ніж сказать “люблю”.
Та ось це заповітне слово сказане. Вибір зроблено. Відбуяло гучне весілля. Молодят привітали друзі, зичачи їм великого щастя. А їм здавалося що більшого щастя й не може бути, що воно триватиме довіку. Принаймні, їм хотілося у це вірити.
Одначе саме бажання щастя ще не може бути гарантією його стабільності. Адже природа людських почуттів мінлива. Зберегти їх — то велике мистецтво, і досягти цього зможуть лише ті, хто володіє душевною тонкістю, має високу культуру почуттів.
Соціологічні досліждення показують, що дисгармогію у семейні стосунки найчастіше вносять розходження у поглядах на речі та явища буття, незлагода при розподілі домашніх обов'язків — хто що має робити.
Так, багато жінок, наштовхуючись на опір чоловіків, які любов до дружини почали ділити з любов'ю до телевізора, гірко скоряються своїй “кухонній” долі. Вони жертвують частиною самолюбства, гідності, принципів і отакою ціною зберігають собі чоловіка, дітям — батька.
Зрозуміло, що щастя, якого зичили друзі, в яке вірили ці жінки, не може за таких умов бути повноцінним, хоча в серці й збереглися почуття до чоловіків. І таке щастя може не витримати випробування обставинами.
Досить переконливим доказом цьому може служити кінофільм “Дружина пішла”, котрий нещодавно демонструвався на екранах області. Любили обоє, але порушилася “співзвучність душ”, оскільки в одну з них закрався егоїзм.
Чи існує гармонія
Як же досягти того, щоб любов у шлюбі була довгою і щасливою? Це запитання, з яким найчастіше звертаються до мене як до спеціаліста, особливо під час публічних виступів.
Текст однієї записки, поданої після лекції “Гармонія сімейних стосунків” в одному з робітничих гуртожитків Чернігова, хочеться навести повністю: “Перепрошую за прямолінійність. Невже ви самі вірите, що гармонія, про яку говорите, взагалі існує. На роботі тількі й чуєш про сімейні чвари. І кого не запитай із знайомих про сімейні діла, то одні відповідають ухильно, інші виливають душу про наболіле. Хто в більшій, хто в меншій мірі. В усякому разі ніхто не говорить про «гармонію». Чи не тому, що вона залишилася лише в книжках та кінофільмах?”
Ні, зовсім не тому. Мабуть, в колі знайомих авторки цієї записки мова йшла про якісь епізодичні колізії, а якщо навіть вони набули характеру системи, то кілька прикладів — ще не підстава для узагальнення, коли рахунок ведеться на мільони.
Сімей, де панує атмосфера повної злагоди, в усякому разі не менше тих, де постійно прописалися чвари. Так приблизно я відповів авторці записки. Реплік після йього не з'явилося. Це, певна річ, не могло служити ознакою вдоволеності відповідью.
Разом с тим у підтексті записки вловлювались нотки недовомленості. Так вони й було насправді,що з'ясувалося уже під час розмови наодінці після того, як аудиторія розійшлася. В червоному куточку залишилася лише одна жінка років тридцяти. Так, це вона написала записку.
Відмінність чоловічої і жіночої психології
Шість років прожила Зина (так відрекомендувалася моя співбесідниця) з Андриєм. Шлюбові передували майже два роки дружби і любові. Здавалося б, час цілком достатній для того, щоб добре вивчити одне одного. Але, виявляється,це не так просто.
У даному випадку далася взнаки відмінність чоловічої і жіночої психології. Жінки, як правило, являють собою тип більш емоціональний, чоловіки — раціональний. Для чоловіка важливіше за все логічний аналіз, точний розрахунок, співставлення фактів. Для жінки — інтуїція, чутливість. Андрій не врахував цього. Він просто не оволодів у свій час наукою почуттів.
Одного разу, — розповідала Зіна, — ми прогулювалися містом. Доньку Віту якраз відвезли у село до бабусі, а тому поспішати було нікуди. І ми завітали до ресторану. Випили легкого вина, пішли танцювати. Мені пригадалися наші перші зустричі, наше перше танго, його перші ніжні слова. Захотілося знову їх почути. А він мовчав, дивився кудись убік...
У розмові з Зіною окреслились і інші грані дисгармонії. Андрій строго розмежував домашню роботу на «її» і «свою», не рахувався з її думкою при вирішенні господарських питань. Зіна ж була натурою високої емоціональності, підвищеної чутливості.
І сім'я виявилась на грані розпаду, хоча, як запевняла Зіна, вона була побудована на взаємній любові. Як тут не пригадати слова С. Щипачова про необхідність уміти дорожити любов'ю.
Отже, наявність любові до вступу в шлюб не є надійною гарантією його міцності. Потрібні ще спільність інтересів і почуття обов'язку один перед одним. Саме ці фактори повинні підтримувати любов у тих параметрах, в яких вона увійшла в серця закоханих.
Однак знову ж таки соціологічні досліждення показують, що далеко не всі, хто взяв шлюб по любові, продовжують вважати її тим головним, що цементує сім'ю. І не може не насторожувати раціоналізм тих подружніх пар, котрі вважають, що для сімейного щастя досить «рівності і поваги».
>Гадаю, що тут діє те, що вчені назівають психологічною установкою. Ставши чоловіком і жінкою, а тим більше батьком і матір'ю, багато молодих людей починають ледь не соромитись своїх почуттів. Мовляв, ми не наречені вже, чого тут “пеститись”. У деяких містах Прибалтики працюють і встигли добре зарекомендувати себе кабінети сімейних відносин, де лікарі-психоневрологи займаються тим, що вони називають «лікуванням сім'ї».
На Чернігівшині поки що немає таких кабінетів, але, будемо сподіватися, це справа недалекого майбутнього. Це одначе зовсім не означає, що подружжя, шлюб якого почав духовно «занедужувати», не може вже сьогодні одержати кваліфікованої допомоги.
Для цього тільки не слід боятися записатись на прийом до психоневролога. Своїми порадами спеціаліст допоможе уникнути типових причин конфліктів між подружжям, поповнить знання в галузі інтимних стосунків.
А це надійна гарантія довговічності сімейного щастя.
Як заступнику головного лікаря обласної психоневрологічної лікарні, В. Н. Брезме доводилося не раз виступати на сторінках обласної газети “Деснянська правда”. Він відповідав і на такі болючі для нашого суспільства проблеми, як алкоголізм. Про це його стаття в “Деснянській правді” від 24 грудня 1985 року. Інша стаття стосується відносин у сім'ї, як бути чоловікові і дружині, щоб “човен сімейного життя” не розбився о побут