Дивовижна людина

При кожній зустрічі він вражає мене глибинними знаннями, умінням вести дискусію, діалог. Причому ніколи не нав’язує свою точку зору. Він намагається викласти проблему, показати шляхи її вирішення, враховуючи суспільний резонанс і перспективи на майбутнє. У мене з ним відбуваються дискусії на загальнополітичні, економічні, моральні, філософські та медичні теми. Тут він фахівець від Бога, я б навіть сказав — корифей в обговоренні таких питань.

Познайомило мене з Володимиром Миколайовичем саме життя в середині 80-х років. Я працював директором Чернігівського юридичного технікуму. Студентів набирали на базі 7 і 10 класів з усієї України. Серед них більшість були дівчата. Поселяли їх разом з юнаками в один гуртожиток. На перших курсах дівчата плакали за мамами, за рідною домівкою.

А на старших курсах вже шукали пригод, задоволень, кохання. Багато дівчат зустрічалися з курсантами нашого льотного училища. О першій годині ночі двері гуртожитку зачинялися, і хлопці лазили до своїх подруг через вікна. Таке веселе нічне життя не завжди закінчувалося добре. Бували випадки зґвалтування, хоча потрібно сказати, що нерідко привід до цього давали самі дівчата.

Доводилося вживати заходів. Крім удосконалення роботи вихователів та класних керівників з цього питання, вирішили запросити медичних працівників, щоб вони роз’яснили молодим людям психологію інтимних відносин, розповіли, як грамотно збудувати в майбутньому своє сімейне життя.

Ми звернулися в товариство «Знання», яке направляло лекторів, серед яких був і В.М. Брезме. При зустрічі з ним ми домовилися про цикл лекцій на весь навчальний рік. Користувалися вони неймовірним успіхом не тільки у молодих людей, але й викладачів. Спочатку лекції для дівчат і юнаків читалися окремо, потім разом. Життя в навчальному закладі, особливо в гуртожитку, пішло зовсім по-іншому.

З тих далеких 80-х років почалася і продовжується нині наша дружба, мої взаємини з Володимиром Миколайовичем Брезме. Ми не зустрічалися, зазвичай, за столом, але ми збагачували одне одного духовно, підтримували морально, іноді обмінювалися скромними подарунками.

Як фахівець, лікар Брезме бачить людину всебічно, якщо поставив їй діагноз, він підтверджується скрізь, куди б людина далі не зверталася за консультацією. Я дуже вдячний Володимиру Миколайовичу за надання медичних порад всій моїй родині. Він став нашим сімейним лікарем.

Головними рисами характеру Володимира Миколайовича є обов’язковість, чесність, порядність. На шкоду своєму часу, а іноді і здоров’ю, він прагне допомогти людині, вважаючи це своїм обов’язком. І звичайно, він великий оптиміст. У своєму житті він пережив радість і горе, успіхи і поразки. Але я ніколи не чув, щоб він бурчав, виявляв невдоволення, обурювався. Можливо, це пов’язано з його професією — вселяти в людей надію на міцне здоров’я, на краще життя.

За своє життя Володимир Миколайович не нажив ніяких матеріальних статків. Хоча довгі роки працював начмедом, навіть головним лікарем психоневрологічної лікарні. Але працював чесно, без корупції. Заробив авторитет і любов серед співробітників, своїх пацієнтів, які йшли і йдуть досі до нього за порадою. Його багатство: старенький латаний-перелатаний «Москвич», якому більше 50 років, та скромна квартира. Все це залишилося йому в спадок від батька.

А взагалі міг би стати заможною людиною, маючи колосальні медичні знання, величезний авторитет не тільки в Чернігові, а й по всій Україні! Міг би організувати платну клініку, орендувавши для початку кімнату в готелі або гуртожитку.

Але не такий лікар Брезме! Не захотів він перебудовуватися на ринковий лад, перевтілитися, щоб брати з людей гроші, щоб наживатися на людському горі! Не в його це характері, не в його стилі роботи.

Я глибоко поважаю Володимира Миколайовича, ціную нашу безкорисливу дружбу, бажаю йому міцного здоров’я та довголіття. Маючи такого друга, і самому хочеться жити і радіти життю.